Перейти до вмісту

Зустріч випускників

    19 травня 2018 року у Миколаївському політехнічному фаховому коледжі відбулася урочиста подія, що поєднала щиру радість та дружнє спілкування випускників. Цьогоріч символічними очільниками Ювілейної зустрічі є випускники далекого 1968 року, які святкують 50 річчя отримання диплому в Миколаївському суднобудівному технікумі (сьогодні це Миколаївський політехнічний фаховий коледж).

    (в першому ряду зліва направо: Баулін Сергій Олексійович – 2011 – 2014 рік перший заступник Голови Державного космічного агентства України. В даний час консультант»; Зайковский Олег Сергійович – директор Державного вищого навчального закладу «Миколаївський політехнічний коледж»;Тулуб Василь – інженер Чорноморського суднобудівного заводу; Кіпер Тамара – домогосподарка;Дубров Леонід Петрович – член-кореспондент Академії технологічних наук України, директор ТОВ ПРОЕКТНО-ДИЗАЙНЕРСЬКЕ БЮРО “ПРОЛАЙН”, нагороджений орденом «Знак пошани». Другий ряд справа наліво: Гейвіл Павло – працює в управлінні капітана Жовтневого порту; Возіян Олексій; Дунаєвський Валерій Костянтинович конструктор оборонної промисловості Ізраїлю. Верхній ряд зліва направо: Михайлюк Віктор Михайлович – до лютого 2018 р комерційний директор приватного підприємства. У минулому – начальник сектору ЦНДІ «ЛОТ», заст. директора, головний інженер заводу «Металіст»; Ткаленко Вадим – приватний підприємець; Крайній праворуч – Кіпер Володимир- художник.)
    З вітальним словом до випускників та гостей звернувся директор коледжу Олег Зайковський, який відзначив, що приємно бачити випускників далекого 1968 року, які різні між собою за посадами і баченням життя, але сьогодні їх дороги злилися в одну, єдину, яка повернула їх в студентські роки, до рідного технікуму (сьогодні коледжу). Олег Сергійович побажав випускникам життєвої енергії й оптимізму, миру, достатку, благополуччя та приємної мандрівки у студентські роки.
    Невблаганний час і життєві обставини звузили коло присутніх: комусь завадила прийти хвороба, деякі виїхали за межі країни, але всі, хто мав можливість, прийшли, а решта зателефонували, причому деякі – з-за кордону. Приємно спостерігати за людьми, які не відчувають свого віку. Часто буває, що колишні одногрупники не відразу впізнають один одного. Але не в нашому випадку! Турбота про кожного – хто і де? Як справи? Чого досяг і як сім’я?
    Сідають на студентську лаву в цей день поважний професор і вдалий підприємець, відомий політик і знаний всій Європі керівник підприємства, державний службовець і дбайливий господар. Сідають батьки й матері, які привели вже до коледжу своїх дітей, онуків і утворили своєрідну династію.
    Обійми, розмови, спогади й очі наповнені радістю від зустрічі. В цей же день плани на майбутнє. Деякі з них є активними учасниками коледжівського життя.
    І у всій цій урочистій метушні турбота про тих, хто приїхав з певним щемом у серці. Сивочолі, обтяжені досвідом, красиві й стрункі, запальні й повні амбітних планів на майбутнє, дякують директору, своїм небагатьом які залишились в живих викладачам, рідним лекційним аудиторіям, своїм однокурсникам за знання, успішний старт, за свою юність.І у всій цій урочистій метушні турбота про тих, хто приїхав з певним щемом у серці. Сивочолі, обтяжені досвідом, красиві й стрункі, запальні й повні амбітних планів на майбутнє, дякують директору, своїм небагатьом які залишились в живих викладачам, рідним лекційним аудиторіям, своїм однокурсникам за знання, успішний старт, за свою юність.